чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр'їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi твої,
і губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
і Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом,
і глухо в набухлих аортах надсадно гудуть голуби.
